Сентиментальна розмова - Аква Віта

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли,

I ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду, в зимову ніч сумну

Два привиди будили давнину.

— Ти згадуєш, як ми колись любились?

— Навіщо вам ті згадки знадобились?

— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене?

— Ні.

— Як ми колись удвох жили щасливо,

Зливаючи серця й вуста!

— Можливо.

— Де синь небес, де сяєво надій?

— Надії ті почезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,

I тільки місяць чув чудну розмову.

In de oude tuin midden in de nachtmist

Twee onzekere cijfers passeerden.

Hun gezichtsvermogen is zwak, hun mond is zwak,

En de stemmen waren nauwelijks hoorbaar.

In de oude tuin, op een trieste winternacht

Twee geesten wekten de oudheid.

- Weet je nog hoe we ooit verliefd werden?

- Waarom had je die vermeldingen nodig?

'Zie je me nog steeds in je dromen?'

Ben je kapot van me?

- Nee.

- Zoals we ooit gelukkig samen leefden,

Harten en lippen samenvoegen!

- Kan zijn.

- Waar is het blauw van de hemel, waar is de glans van hoop?

- Die hoop verdween in de dikke duisternis.

Zo gingen ze in de winternacht,

Ik hoorde pas een maand lang een prachtig gesprek.