Не поспiшай, душа моя, черствiти - Марія Бурмака

Не поспішай, душа моя, черствіти,\nВід болю та злоби не кам’яній!\nГорить земля і витоптано квіти,\nТа корінці залишилися в ній!\nНе може бути, щоб усе — до цурки,\nЩось в глибині зостанеться, либонь.\nАдже були татари, вже, і турки,\nІ кров була і сльози і вогонь.\nОсяде пил над мертвою землею,\nЗамріє сонце в куряві диму, —\nЯк я тоді камінною душею\nТі благородні промені сприйму?\nЯ знаю, в дні загибелі безвинних\nНе вимагають милості бої.\nБудь мужня, та в глухих своїх глибинах\nОбережи, занедбану, її.\nКоли настане мить отого щастя,\nЗа котре йдем у полум’я та дим?\nЯк нині гнів, ще милість нам придасться\nІ скарбом нашим стане головним.\nНе поспішай, душа моя, черствіти,\nВід болю та злоби не кам’яній!\nГорить земля і витоптано квіти\nТа корінці залишилися в ній!