Вітчизна - Pianoбой

Тобі знайоме почуття спустошення,

Коли ідуть бої без оголошення,

Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,

А у душі тепло замінюють морозами.

І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,

Прийшов до тями, опинившись на платформі…

Пульсує в грудях серце посеред самотності,

І вже ось-ось почнеться відлік незворотності…

І ніби до повітря доступ перекрили,

Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…

І ніби місто охопила революція:

Скрізь падає каміння, палають вулиці.

А на майданчиках дитячих гуляє вітер,

Порожня гойдалка, там де вчора були діти

І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,

Луна довічний сум твоєї втрати.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Тобі знайоме прощавання нескінченне

Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…

Квиток в один кінець і ти стоїш на станції

І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.

У голові прокручуєш з життя світлини,

Щоб все запам’ятати до останньої краплини.

І вже нема часу триматись за руки,

І наче мить проносяться години.

А далі потяг їде на шаленій швидкості,

Від рідної землі твоєї долає відстані,

Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,

Та крик птахів розлітається по автострадах.

Туди, де ми навік пов’язані з тобою,

Туди, де час ніколи нам не дасть спокою

У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,

Ми разом до останньої життєвої сторінки.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Je kent het gevoel van verwoesting,

Als er gevechten zijn zonder aankondiging,

Wanneer het vaderland wordt verdeeld zonder toestemming te vragen,

En in de douche wordt warmte vervangen door vorst.

En het is alsof je een atleet bent die al jaren niet in vorm is,

Kwam tot bezinning, op het perron...

Het hart klopt in de borst te midden van eenzaamheid,

En het aftellen van de onomkeerbaarheid staat op het punt te beginnen...

En alsof de toegang tot lucht was geblokkeerd,

Maar in een oogwenk explodeer je op een vijandelijke mini...

En alsof de stad in een revolutie verkeerde:

Overal vallen stenen, straten staan ​​in brand.

En de wind waait over de speelplaatsen,

Lege schommel, waar de kinderen gisteren waren

En in onmenselijke stilte, zoals die krakende tralies,

Echo de levenslange som van uw verlies.

En moge ik niet snel bij je in de buurt zijn,

Ik vergeet je niet, want er is geen familielid.

Vertrouwd afscheid van jou is eindeloos

Wanneer alleen pijn en wanhoop door je aderen stromen...

Een enkeltje en je staat op het station

En je kunt nauwelijks voorkomen dat je afstand houdt.

In je hoofd scroll je door levensfoto's,

Om alles tot de laatste druppel te onthouden.

En er is geen tijd meer om elkaars hand vast te houden,

En het is alsof de klok tikt.

En dan gaat de trein in razend tempo,

Van je geboorteland overbrugt afstanden,

Waar de bergen worden afgebroken door rivieren van watervallen,

Maar de kreet van vogels verspreidt zich over de snelwegen.

Waar we voor altijd met jou verbonden zijn,

Waar de tijd ons nooit vrede zal geven

Op deze momenten en hun kleine deeltjes,

We zijn samen tot de laatste pagina van het leven.

En moge ik niet snel bij je in de buurt zijn,

Ik vergeet je niet, want er is geen familielid.