Партизанська - Хорта

А на ранок там впав білий сніг,

Ти б побачив це, якби тільки міг:

Як кулі, крізь крони

Фарбували по білому червоним.

І ти почув би як стало дуже тихо:

Ані звіру рику, ані птаха крику,

Лише ліс плаче за річкою

Густою ялиновою смолою.

Приспів:

Не за владу-славу чи гроші

Їх пам’ятають береги Черемошу —

Не сховались, лишились,

Вони знали за що вони бились.

За рідну землю, сльози дівочі

Вони стояли до кінця проти ночі.

Братами лісними

Вони лишились назавжди молодими…

Вітер лоскотав воскові обличчя,

Гілки дерев шепотіли:"Навіщо?",

І вбитим воякам останнє запитання,

Але вони як і гори зберігали мовчання.

Вони дали бій — відчайдушні, голодні,

Хоча їх було всього п’ятеро проти сотні.

Вони це знали, і не вагалися,

Бо вони знали в той час за що вони дралися.

Стародавній закон знають Хортиця, Карпати —

Краще загинути вільним, аніж потрапити за грати.

Зараз про це не люблять пам’ятати,

Проте, колись скінчиться час пробачати.

За свою родину, через спалені хати

Вони взяли тоді у руки автомати.

І я вірю — ти б зробив би теж саме,

Коли твої двори повні ворогами…

Приспів.

En 's morgens lag er witte sneeuw,

Je zou het zien als je kon:

Als kogels, door kronen

Geschilderd in wit en rood.

En je zou horen hoe het heel stil werd:

Geen brullende of huilende vogel,

Alleen het bos schreeuwt om de rivier

Dikke sparrenhars.

Refrein:

Niet voor machtsglorie of geld

Ze worden herinnerd door de kusten van Cheremosh -

Niet verborgen, verloren,

Ze wisten waarvoor ze vochten.

Voor het geboorteland, meisjestranen

Ze stonden tot het einde van de nacht.

Bosbroeders

Ze bleven voor altijd jong...

De wind kietelde de wasachtige gezichten,

De takken van de bomen fluisterden: 'Waarom?'

En de laatste vraag aan de gedode soldaten,

Maar ze bleven, net als de bergen, stil.

Ze vochten - wanhopig, hongerig,

Al waren het er maar vijf van de honderd.

Ze wisten het en aarzelden niet,

Omdat ze op dat moment wisten waar ze voor vochten.

Khortytsia en de Karpaten kennen de oude wet -

Het is beter vrij te sterven dan achter de tralies te zitten.

Dat onthouden ze nu niet graag,

Op een dag zal het echter tijd zijn om te vergeven.

Voor zijn familie, door de verbrande huizen

Vervolgens pakten ze machinegeweren.

En ik geloof dat jij hetzelfde zou doen,

Wanneer je werven vol vijanden zijn...

Refrein.